Поради психолога вчителям
Як уберегти дитину від насильства?
Тема насильства, на жаль, залишається актуальною в наш час, оскільки має прадавні психологічні, ментальні та історичні корені. У народі не раз можна почути «Б'є - значить любить», «Діти люби, а за прутину держи», «Люби, як душу, труси, як грушу», «Серцем люби, а руками тряси». Чи справді насильство є невід'ємною частиною сімейного виховання? Насправді, насильство - найбільш розповсюджена форма порушення прав людини. Зазвичай найбільше від насильства страждають жінки, діти та люди похилого віку. Найбільш складним для протидії є домашнє насильство.
За статистикою, яку оприлюднили під час голосування за Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», понад 3 мільйони дітей в Україні щороку спостерігають за актами насильства у сім'ї або є їхніми вимушеними учасниками, а майже 70% жінок піддаються різним формам знущань і принижень. Діти скривджених матерів у 6 разів більше схильніші до суїциду, а 50% - до зловживань наркотиками. Майже 100% матерів, які зазнали насильства, народили хворих дітей - переважно з неврозами, заїканням, енурезами, церебральним паралічем, порушенням психіки.
Домашнє насильство - причина 100 тисяч днів госпіталізації, 30 тисяч звернень до відділів травматології, 40 тисяч викликів лікарів. Водночас, лише 10% постраждалих звертаються про допомогу.
Насильство над дітьми - це широке поняття, яке включає різні види поведінки батьків та опікунів, інших родичів, вчителів, вихователів, будь-яких осіб, які старші або сильніші. Жорстоке ставлення до дитини і нехтування її інтересами можуть мати різні види і форми, але їх наслідками завжди є серйозний збиток для здоров'я, розвитку і соціалізації дитини, нерідко й загроза її життю чи навіть є причиною смерті.
Розрізняють чотири основні форми жорстокого поводження та зневажання дітей:
Фізичне насильство - дії або відсутність дій з боку батьків або інших дорослих, що шкодять здоров'ю дитини, порушують її розвиток і позбавляють життя. Це можуть бути тілесні покарання, удари долонею, стусани, опіки, задушення, грубі хапання, штовхання, плювки, застосування палиці, паска, ножа, пістолета.
Фізичне насильство - це також і залучення дитини до вживання наркотиків, алкоголю, пропонування їй отруйних речовин або медичних препаратів, які викликають одурманювання (наприклад, снодійного, не виписаного лікарем), а також спроби задушення та потоплення.
Фізичне насильство - це фізичний напад (катування), воно майже завжди супроводжується словесними образами і психічною травмою.
Ознаки фізичного насильства:
• синяки або поламані кістки;
• відбитки предметів/предмета;
• синець або поріз, якому немає пояснень;
• залисина;
• боязнь дорослих, особливо батьків;
• агресія;
• боязнь фізичного контакту, такого як рукостискання, обійми, будь-якого дотику.
Сексуальне насильство або розбещення дітей та інцест - це будь-які сексуальні стосунки/взаємодія з дитиною, в яких дитина використовується дорослим або іншою дитиною для задоволення сексуальних потреб.
Ознаки сексуального насильства:
• таємність;
• надмірна зацікавленість чи обізнаність у сексуальній темі та предметах, що з нею пов'язані;
• надмірний прояв уваги до всього, що пов'язане з сексуальною темою;
• побоювання певної людини чи члена сім'ї;
• надмірна піддатливість;
• агресія;
• біль при сечовипусканні;
• ускладнення при ходьбі чи сидінні;
• нетримання сечі;
• свербіж, висипи, синці, кровотечі, біль.
Психологічне (емоційне) насильство - це постійні або періодичні словесні образи, погрози від батьків, опікунів, учителів, вихователів, приниження людської гідності, звинувачення в тому, в чому дитина невинна, демонстрація ворожості, нелюбові. До цього виду насильства належить також постійна брехня, обман дитини (внаслідок чого вона втрачає довіру до дорослого), а також ситуації, коли вимоги до дитини не відповідають її віковим можливостям. У психічному насильстві можна відокремити вербальне та емоційне насильство. Вербальне (словесне) чиниться у разі критики і докорів буквально за кожний вчинок. Емоційне насильство може відбуватися взагалі без слів за допомогою міміки, пози, поглядів, інтонації.
Ознаки психологічного (емоційного) насильства:
• відставання у порівнянні з однолітками у фізичному та соціальному розвитку;
• порушення мови, сну, прийому їжі;
• систематичне повторювання дій, зокрема - розкачування, смоктання пальців, кусання;
• відсутність зосередження та уваги;
• відсутність інтересу чи емоцій;
депресія або віддаленість;
• агресія.
Зневага (нехтування) інтересами і потребами дитини (або економічне насильство) - відсутність належного забезпечення основних потреб дитини в їжі, одязі, житлі, вихованні, медичній допомозі з боку батьків чи осіб, їх що заміняють, у силу об'єктивних причин (бідність, психічні хвороби, недосвідченість) і без таких. Типовим прикладом зневажливого ставлення до дітей є залишення їх без догляду, що часто призводить до нещасних випадків, отруєнь та інших небезпечних для життя і здоров'я дитини наслідків.
Ознаки фізичної занедбаності (незадоволення основних фізичних потреб дитини в їжі, одязі, гігієні, житлі):
• брудний та пошкоджений одяг, невідповідний до сезону;
• безсоння;
• недотримання гігієнічних норм;
• медичні проблеми, які не піддаються лікуванню;
• ховання або крадіжка їжі;
• відсутність або низький рівень соціальних навичок;
• бездоглядність;
• нездатність до навчання, невідповідність розумових здібностей віковим нормам.
Слід наголосити на тому, що діти, які зазнали різного роду насильства, самі стають агресивними, що найчастіше виливається на більш слабких: молодших за віком дітей, на тварин. Часто їхня агресивність виявляється в грі, часом спалахи їхнього гніву не мають видимої причини. Деякі з них, навпаки, надмірно пасивні, не можуть себе захистити. І в тому, і в іншому випадку порушується контакт, спілкування з однолітками.
Розрізняють наближені та віддалені наслідки жорстокого і недбалого ставлення до дітей.
До наближених наслідків належать фізичні травми, ушкодження, а також блювота, головний біль, втрата свідомості, характерні для синдрому струсу, що розвивається в маленьких дітей, яких беруть за плечі і сильно трясуть. Окрім зазначених ознак, у дітей під час цього синдрому з'являється крововилив в очні яблука. До найближчих наслідків належать також гострі психічні порушення у відповідь на будь-який вид агресії, особливо на сексуальну. Такі реакції можуть проявлятися у прагненні кудись тікати, сховатися або глибокій загальмованості, зовнішній байдужності. У будь-якому випадку, дитина охоплена надзвичайним страхом, тривогою та гнівом. У старшому віці можливий розвиток депресії з почуттям власної нікчемності, неповноцінності.
Віддалені наслідки - це порушення фізичного і психічного розвитку, соматичні захворювання, особистісні та емоційні порушення, соціальна невлаштованість:
У сучасних умовах, в період карантину, тема насилля в сім'ї не зникла, а навпаки загострилась. Громадська організація «Ла Страда - Україна» та Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ) у рамках проєкту «Протидія та реагування на випадки насильства над дітьми в умовах дистанційного навчання в період поширення коронавірусної інфекції COVID-19 та заходів уряду по подоланню COVID-19 в Україні» надала ряд рекомендацій для батьків, педагогів, учнів.
За статистикою, яку оприлюднили під час голосування за Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», понад 3 мільйони дітей в Україні щороку спостерігають за актами насильства у сім'ї або є їхніми вимушеними учасниками, а майже 70% жінок піддаються різним формам знущань і принижень. Діти скривджених матерів у 6 разів більше схильніші до суїциду, а 50% - до зловживань наркотиками. Майже 100% матерів, які зазнали насильства, народили хворих дітей - переважно з неврозами, заїканням, енурезами, церебральним паралічем, порушенням психіки.
Домашнє насильство - причина 100 тисяч днів госпіталізації, 30 тисяч звернень до відділів травматології, 40 тисяч викликів лікарів. Водночас, лише 10% постраждалих звертаються про допомогу.
Насильство над дітьми - це широке поняття, яке включає різні види поведінки батьків та опікунів, інших родичів, вчителів, вихователів, будь-яких осіб, які старші або сильніші. Жорстоке ставлення до дитини і нехтування її інтересами можуть мати різні види і форми, але їх наслідками завжди є серйозний збиток для здоров'я, розвитку і соціалізації дитини, нерідко й загроза її життю чи навіть є причиною смерті.
Розрізняють чотири основні форми жорстокого поводження та зневажання дітей:
Фізичне насильство - дії або відсутність дій з боку батьків або інших дорослих, що шкодять здоров'ю дитини, порушують її розвиток і позбавляють життя. Це можуть бути тілесні покарання, удари долонею, стусани, опіки, задушення, грубі хапання, штовхання, плювки, застосування палиці, паска, ножа, пістолета.
Фізичне насильство - це також і залучення дитини до вживання наркотиків, алкоголю, пропонування їй отруйних речовин або медичних препаратів, які викликають одурманювання (наприклад, снодійного, не виписаного лікарем), а також спроби задушення та потоплення.
Фізичне насильство - це фізичний напад (катування), воно майже завжди супроводжується словесними образами і психічною травмою.
Ознаки фізичного насильства:
• синяки або поламані кістки;
• відбитки предметів/предмета;
• синець або поріз, якому немає пояснень;
• залисина;
• боязнь дорослих, особливо батьків;
• агресія;
• боязнь фізичного контакту, такого як рукостискання, обійми, будь-якого дотику.
Сексуальне насильство або розбещення дітей та інцест - це будь-які сексуальні стосунки/взаємодія з дитиною, в яких дитина використовується дорослим або іншою дитиною для задоволення сексуальних потреб.
Ознаки сексуального насильства:
• таємність;
• надмірна зацікавленість чи обізнаність у сексуальній темі та предметах, що з нею пов'язані;
• надмірний прояв уваги до всього, що пов'язане з сексуальною темою;
• побоювання певної людини чи члена сім'ї;
• надмірна піддатливість;
• агресія;
• біль при сечовипусканні;
• ускладнення при ходьбі чи сидінні;
• нетримання сечі;
• свербіж, висипи, синці, кровотечі, біль.
Психологічне (емоційне) насильство - це постійні або періодичні словесні образи, погрози від батьків, опікунів, учителів, вихователів, приниження людської гідності, звинувачення в тому, в чому дитина невинна, демонстрація ворожості, нелюбові. До цього виду насильства належить також постійна брехня, обман дитини (внаслідок чого вона втрачає довіру до дорослого), а також ситуації, коли вимоги до дитини не відповідають її віковим можливостям. У психічному насильстві можна відокремити вербальне та емоційне насильство. Вербальне (словесне) чиниться у разі критики і докорів буквально за кожний вчинок. Емоційне насильство може відбуватися взагалі без слів за допомогою міміки, пози, поглядів, інтонації.
Ознаки психологічного (емоційного) насильства:
• відставання у порівнянні з однолітками у фізичному та соціальному розвитку;
• порушення мови, сну, прийому їжі;
• систематичне повторювання дій, зокрема - розкачування, смоктання пальців, кусання;
• відсутність зосередження та уваги;
• відсутність інтересу чи емоцій;
депресія або віддаленість;
• агресія.
Зневага (нехтування) інтересами і потребами дитини (або економічне насильство) - відсутність належного забезпечення основних потреб дитини в їжі, одязі, житлі, вихованні, медичній допомозі з боку батьків чи осіб, їх що заміняють, у силу об'єктивних причин (бідність, психічні хвороби, недосвідченість) і без таких. Типовим прикладом зневажливого ставлення до дітей є залишення їх без догляду, що часто призводить до нещасних випадків, отруєнь та інших небезпечних для життя і здоров'я дитини наслідків.
Ознаки фізичної занедбаності (незадоволення основних фізичних потреб дитини в їжі, одязі, гігієні, житлі):
• брудний та пошкоджений одяг, невідповідний до сезону;
• безсоння;
• недотримання гігієнічних норм;
• медичні проблеми, які не піддаються лікуванню;
• ховання або крадіжка їжі;
• відсутність або низький рівень соціальних навичок;
• бездоглядність;
• нездатність до навчання, невідповідність розумових здібностей віковим нормам.
Слід наголосити на тому, що діти, які зазнали різного роду насильства, самі стають агресивними, що найчастіше виливається на більш слабких: молодших за віком дітей, на тварин. Часто їхня агресивність виявляється в грі, часом спалахи їхнього гніву не мають видимої причини. Деякі з них, навпаки, надмірно пасивні, не можуть себе захистити. І в тому, і в іншому випадку порушується контакт, спілкування з однолітками.
Розрізняють наближені та віддалені наслідки жорстокого і недбалого ставлення до дітей.
До наближених наслідків належать фізичні травми, ушкодження, а також блювота, головний біль, втрата свідомості, характерні для синдрому струсу, що розвивається в маленьких дітей, яких беруть за плечі і сильно трясуть. Окрім зазначених ознак, у дітей під час цього синдрому з'являється крововилив в очні яблука. До найближчих наслідків належать також гострі психічні порушення у відповідь на будь-який вид агресії, особливо на сексуальну. Такі реакції можуть проявлятися у прагненні кудись тікати, сховатися або глибокій загальмованості, зовнішній байдужності. У будь-якому випадку, дитина охоплена надзвичайним страхом, тривогою та гнівом. У старшому віці можливий розвиток депресії з почуттям власної нікчемності, неповноцінності.
Віддалені наслідки - це порушення фізичного і психічного розвитку, соматичні захворювання, особистісні та емоційні порушення, соціальна невлаштованість:
У сучасних умовах, в період карантину, тема насилля в сім'ї не зникла, а навпаки загострилась. Громадська організація «Ла Страда - Україна» та Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ) у рамках проєкту «Протидія та реагування на випадки насильства над дітьми в умовах дистанційного навчання в період поширення коронавірусної інфекції COVID-19 та заходів уряду по подоланню COVID-19 в Україні» надала ряд рекомендацій для батьків, педагогів, учнів.
Психологічні рекомендації педагогам «Як уникнути погіршення психологічного стану та «емоційного вигорання» в умовах карантину»
Як ви ставитесь до роботи, яку треба брати додому і робити щодня допізна, а ще й у вихідні та у відпустці? І ні, не лише в період дедлайнів і не тому, що ви працюєте віддалено або через те, що робота - ваша любов і пристрасть. Йдеться про щодня й понаднормово - за рахунок сну, відпочинку, спілкування з родиною, розваг, спорту, сніданку та вечері...
Працюючи дистанційно ми втрачаємо баланс між роботою та особистим життям. Зникають рамки робочого дня, вечір із родиною перетворюється у вечір з ноутбуком і новим завданням. Так непомітно ми виснажуємося і вже не в змозі контролювати свій емоційний стан. Це шкодить в першу чергу нам і нашому оточенню: дітям, нашій половинці. Тому, щоб уникнути «емоційного вигорання», працюючи вдома, слід дотримуватися певних правил розпорядку та організації.
Візьміть собі за правило заводити будильник для того щоб контролювати час, не пересиджувати за роботою біля комп'ютера. Дозвольте собі працювати за таймером від «сигналу» до «сигналу». За дзвінком вимикайте все та ідіть відпочивати.
Обов'язково робіть повноцінні обідні перерви. Не забирайте в себе можливість відпочити, переключитися з робочих завдань на турботу про себе і близьких. Тим більше, що шкідливо одночасно їсти і займатися розумовою діяльністю.
Проговорюйте спірні питання, які вас хвилюють по телефону з колегами, так ви уникнете непорозумінь і негативу, які можуть виникнути в ході роботи.
Обов'язково складайте список завдань на день і дотримуйтеся його. Якщо ви виконуєте якесь велике завдання, діліть його на кілька днів. По мірі виконання ставте позначки і ви будете бачити свій прогрес.
Вмійте бути ледачим! Проблема педагогів у тому, що вони розвивають бурхливу діяльність, але забувають думати про себе. Пам'ятайте: думати про себе - ваш головний обов'язок.
Хваліть себе самого тричі на день: вранці, вдень і ввечері. Застосовуйте таку магічну формулу самонавіювання:"Я геніальний, найкращий педагог. Усім педагогам педагог, мене діти слухаються, мене батьки поважають, мене адміністрація поважає, а як я сам себе люблю, цього і не висловити".
Плануючи робочий день, обов'язково виділяйте час для емоційного відпочинку. Так, обідню перерву можна із користю для здоров'я провести під музичний супровід, перегляд сімейного фото.
Варто впорядкувати власні думки та бажання. Не слід хапатися за все й одразу в гонитві за примарним результатом або похвалою керівника.
Відомо, що саме фізична активність додає сил та енергії, покращує сон. На рівні психіки, фізичні вправи вдосконалюють здатність до планування та прийняття рішень, покращують настрій, знижують рівень тривоги та стресу, підвищують самооцінку. На біохімічному рівні, фізична активність стає природним джерелом для хімічних речовин мозку. Таким чином у мозку збільшується рівень серотоніну, ендорфінів тощо. Між станом тіла й розумом є тісний зв'язок: неправильне харчування, зловживання спиртними напоями, тютюном посилюють прояви синдрому вигоряння. Ні за яких обставин не можна нехтувати повноцінним сном, адже тільки в цей час мозок відпочиває та накопичує енергію на наступний день.
Поради «Як уникнути синдрому «професійного вигорання».
- Любіть себе.
- Будьте уважні до себе: це допоможе своєчасно помітити перші симптоми втоми.
- З'ясуйте, що саме вас тривожить та зачіпає за живе.
- Припиніть шукати в роботі щастя або порятунку.
- Знаходьте час не тільки на робоче, а і на приватне життя.
- Припиніть жити життям інших. Живіть своїм власним. Не замість людей, а разом з ними.
- Якщо вам дуже хочеться комусь допомогти або зробити за нього роботу, запитайте себе: чи так це йому потрібно? Може, він впорається сам?
- Сплануйте свій день.
- Робіть «тайм-аути». Для забезпечення психічного та фізичного благополуччя дуже важливо відпочивати від роботи та інших навантажень.
- Навчіться керувати своїми емоціями.
- Відмовтеся від думки, що у вас щось не вийде. Якщо ви думаєте так, то це може стати істиною, оскільки ви самі переконаєте в цьому інших.
- Усміхайтеся, навіть якщо вам не дуже хочеться.
- Робіть фізичні вправи не менше 30 хвилин на день.
- Вмійте сказати "НІ".
- Вживайте вітамін Е.
Дуже важливо навчитися контролювати свої думки та емоції. Варто пам'ятати: має значення не те, що з нами відбувається, а те, як ми це сприймаємо.
На формування усвідомлення своєї вартості, позитивного сприйняття свого «Я», розвиток почуття самоповаги спрямована психологічна вправа «Мій портрет у променях сонця».
Дуже допомагає справитися з виснаженням, поганим настроєм арт-терапія. Це спосіб, який не має протипоказань та підходить кожному.
Малюйте наприклад, щось красиве - квіти, натюрморт, пейзаж з картинки чи з натури.
Співайте, танцюйте або пишіть щоденник чи оповідання.
Звісно, і сім'я - це потужний чинник. Добре, коли ви обговорюєте свої проблемні питання з рідними. Кожен член сім'ї має свої підходи вирішення проблем . Обмінюйтесь ними.
Працюючи дистанційно ми втрачаємо баланс між роботою та особистим життям. Зникають рамки робочого дня, вечір із родиною перетворюється у вечір з ноутбуком і новим завданням. Так непомітно ми виснажуємося і вже не в змозі контролювати свій емоційний стан. Це шкодить в першу чергу нам і нашому оточенню: дітям, нашій половинці. Тому, щоб уникнути «емоційного вигорання», працюючи вдома, слід дотримуватися певних правил розпорядку та організації.
Візьміть собі за правило заводити будильник для того щоб контролювати час, не пересиджувати за роботою біля комп'ютера. Дозвольте собі працювати за таймером від «сигналу» до «сигналу». За дзвінком вимикайте все та ідіть відпочивати.
Обов'язково робіть повноцінні обідні перерви. Не забирайте в себе можливість відпочити, переключитися з робочих завдань на турботу про себе і близьких. Тим більше, що шкідливо одночасно їсти і займатися розумовою діяльністю.
Проговорюйте спірні питання, які вас хвилюють по телефону з колегами, так ви уникнете непорозумінь і негативу, які можуть виникнути в ході роботи.
Обов'язково складайте список завдань на день і дотримуйтеся його. Якщо ви виконуєте якесь велике завдання, діліть його на кілька днів. По мірі виконання ставте позначки і ви будете бачити свій прогрес.
Вмійте бути ледачим! Проблема педагогів у тому, що вони розвивають бурхливу діяльність, але забувають думати про себе. Пам'ятайте: думати про себе - ваш головний обов'язок.
Хваліть себе самого тричі на день: вранці, вдень і ввечері. Застосовуйте таку магічну формулу самонавіювання:"Я геніальний, найкращий педагог. Усім педагогам педагог, мене діти слухаються, мене батьки поважають, мене адміністрація поважає, а як я сам себе люблю, цього і не висловити".
Плануючи робочий день, обов'язково виділяйте час для емоційного відпочинку. Так, обідню перерву можна із користю для здоров'я провести під музичний супровід, перегляд сімейного фото.
Варто впорядкувати власні думки та бажання. Не слід хапатися за все й одразу в гонитві за примарним результатом або похвалою керівника.
Відомо, що саме фізична активність додає сил та енергії, покращує сон. На рівні психіки, фізичні вправи вдосконалюють здатність до планування та прийняття рішень, покращують настрій, знижують рівень тривоги та стресу, підвищують самооцінку. На біохімічному рівні, фізична активність стає природним джерелом для хімічних речовин мозку. Таким чином у мозку збільшується рівень серотоніну, ендорфінів тощо. Між станом тіла й розумом є тісний зв'язок: неправильне харчування, зловживання спиртними напоями, тютюном посилюють прояви синдрому вигоряння. Ні за яких обставин не можна нехтувати повноцінним сном, адже тільки в цей час мозок відпочиває та накопичує енергію на наступний день.
Поради «Як уникнути синдрому «професійного вигорання».
- Любіть себе.
- Будьте уважні до себе: це допоможе своєчасно помітити перші симптоми втоми.
- З'ясуйте, що саме вас тривожить та зачіпає за живе.
- Припиніть шукати в роботі щастя або порятунку.
- Знаходьте час не тільки на робоче, а і на приватне життя.
- Припиніть жити життям інших. Живіть своїм власним. Не замість людей, а разом з ними.
- Якщо вам дуже хочеться комусь допомогти або зробити за нього роботу, запитайте себе: чи так це йому потрібно? Може, він впорається сам?
- Сплануйте свій день.
- Робіть «тайм-аути». Для забезпечення психічного та фізичного благополуччя дуже важливо відпочивати від роботи та інших навантажень.
- Навчіться керувати своїми емоціями.
- Відмовтеся від думки, що у вас щось не вийде. Якщо ви думаєте так, то це може стати істиною, оскільки ви самі переконаєте в цьому інших.
- Усміхайтеся, навіть якщо вам не дуже хочеться.
- Робіть фізичні вправи не менше 30 хвилин на день.
- Вмійте сказати "НІ".
- Вживайте вітамін Е.
Дуже важливо навчитися контролювати свої думки та емоції. Варто пам'ятати: має значення не те, що з нами відбувається, а те, як ми це сприймаємо.
На формування усвідомлення своєї вартості, позитивного сприйняття свого «Я», розвиток почуття самоповаги спрямована психологічна вправа «Мій портрет у променях сонця».
Дуже допомагає справитися з виснаженням, поганим настроєм арт-терапія. Це спосіб, який не має протипоказань та підходить кожному.
Малюйте наприклад, щось красиве - квіти, натюрморт, пейзаж з картинки чи з натури.
Співайте, танцюйте або пишіть щоденник чи оповідання.
Звісно, і сім'я - це потужний чинник. Добре, коли ви обговорюєте свої проблемні питання з рідними. Кожен член сім'ї має свої підходи вирішення проблем . Обмінюйтесь ними.
16 листопада - Міжнародний День толерантності
Що таке толерантність?
Що таке толерантність?
Толерантність - повага, сприйняття та розуміння багатого різноманіття культур нашого світу, форм самовираження та самовиявлення людської особистості.
Толерантність - це єдність у різноманітті.
Толерантність - це те, що уможливлює досягнення миру, сприяє переходу від війни до культури миру.
Толерантність - це не поступка, поблажливість чи потурання.
Толерантність - це, передусім, активна позиція, що формується на основі визнання універсальних прав та основних свобод людини. (Ст.1 Декларації принципів толерантності).
Короткий лінгвістичний екскурс
Для української мови поняття "толерантність" відносно нове і однозначного тлумачення поки що немає. Для того, щоб краще зрозуміти походження цього слова пропонуємо Вам невеликий лінгвістичний екскурс:
tolerancia (іспан.) - здатність визнавати відмінність від власної ідеї чи помислу;
tolerance (франц.) - ставлення, під час якого людина визнає, що інші можуть думати чи діяти інакше, ніж вона сама;
tolerance (англ.) - готовність бути терплячим;
kuan rong (китайська) - дозволяти, приймати, бути по відношенню до інших милосердним;
tasamul' (араб.) - прощення, милосердя, м'якість, терпіння, чуйне ставлення до інших;
терпіння - здатність стійко, без нарікань витримувати фізичні або моральні страждання, життєві злигодні тощо. Уміння довго та спокійно витримувати щось нудне, неприємне, небажане тощо.
Толерантність - це єдність у різноманітті.
Толерантність - це те, що уможливлює досягнення миру, сприяє переходу від війни до культури миру.
Толерантність - це не поступка, поблажливість чи потурання.
Толерантність - це, передусім, активна позиція, що формується на основі визнання універсальних прав та основних свобод людини. (Ст.1 Декларації принципів толерантності).
Короткий лінгвістичний екскурс
Для української мови поняття "толерантність" відносно нове і однозначного тлумачення поки що немає. Для того, щоб краще зрозуміти походження цього слова пропонуємо Вам невеликий лінгвістичний екскурс:
tolerancia (іспан.) - здатність визнавати відмінність від власної ідеї чи помислу;
tolerance (франц.) - ставлення, під час якого людина визнає, що інші можуть думати чи діяти інакше, ніж вона сама;
tolerance (англ.) - готовність бути терплячим;
kuan rong (китайська) - дозволяти, приймати, бути по відношенню до інших милосердним;
tasamul' (араб.) - прощення, милосердя, м'якість, терпіння, чуйне ставлення до інших;
терпіння - здатність стійко, без нарікань витримувати фізичні або моральні страждання, життєві злигодні тощо. Уміння довго та спокійно витримувати щось нудне, неприємне, небажане тощо.
Дещо з історії
Вчені не дійшли єдиної думки щодо виникнення в світовій культурі терміну «толерантність». Дехто пов'язує його появу з підписанням Нантського едикту, коли протестанти і католики знайшли компроміс між своїми конфесіями. Цій події передувала одна з найкривавіших ночей у світовій історії - Варфоломієва.
Важливою главою в історії толерантності також вважають кромвельський період англійської історії (17 ст.). На той час серед різних пуританських сект, що входили до армії Кромвеля, були дві - індепенденти та левелери, що відстоювали інтереси свободи та терпіння. Згідно з їх поглядами, жодне з тверджень не може бути настільки непогрішним, щоб йому в жертву можна було принести інші переконання, що існують у суспільстві. Джон Солтмарш, один із захисників толерантності в епоху Кромвеля, говорив: "Твої погляди будуть настільки ж темними для мене, як і мої погляди для тебе, доки Господь не відкриє нам очі.".
В умовах релігійного плюралізму і релігійної толерантності в Англії було досягнуто миру і всезагальної атмосфери милосердя.
Епоха Відродження (18 ст.), яку зачасту наділяють духом толерантності, породила дуже небезпечний якобінський фанатизм раціоналістичного типу. Найвизначнішим представником толерантності в ті часи був Вольтер. Йому присвоюють вислів: "Я не згоден з тим, що ви говорите, але віддам своє життя, захищаючи ваше право висловити свою думку". У цьому афоризмі - класична теорія толерантності.
Як бачимо, проблема толерантності вперше виникла у західній цивілізації саме на релігійному рівні, а релігійна толерантність поклала початок усім іншим свободам, що мають місце у демократичному суспільстві.
Важливою главою в історії толерантності також вважають кромвельський період англійської історії (17 ст.). На той час серед різних пуританських сект, що входили до армії Кромвеля, були дві - індепенденти та левелери, що відстоювали інтереси свободи та терпіння. Згідно з їх поглядами, жодне з тверджень не може бути настільки непогрішним, щоб йому в жертву можна було принести інші переконання, що існують у суспільстві. Джон Солтмарш, один із захисників толерантності в епоху Кромвеля, говорив: "Твої погляди будуть настільки ж темними для мене, як і мої погляди для тебе, доки Господь не відкриє нам очі.".
В умовах релігійного плюралізму і релігійної толерантності в Англії було досягнуто миру і всезагальної атмосфери милосердя.
Епоха Відродження (18 ст.), яку зачасту наділяють духом толерантності, породила дуже небезпечний якобінський фанатизм раціоналістичного типу. Найвизначнішим представником толерантності в ті часи був Вольтер. Йому присвоюють вислів: "Я не згоден з тим, що ви говорите, але віддам своє життя, захищаючи ваше право висловити свою думку". У цьому афоризмі - класична теорія толерантності.
Як бачимо, проблема толерантності вперше виникла у західній цивілізації саме на релігійному рівні, а релігійна толерантність поклала початок усім іншим свободам, що мають місце у демократичному суспільстві.
ЯК СЕБЕ ВЕСТИ З ГІПЕРАКТИВНИМИ ДІТЬМИ. РЕКОМЕНДАЦІЇ ПЕДАГОГАМ.
Працівникам освітніх закладів завжди треба пам'ятати, що гіперактивність, це не особливості темпераменту чи характеру дитини, не наслідок виховного процесу батьків, а медичний діагноз! Тому батьків треба сприймати не як першопричину «поганої» поведінки дитини, а спробувати зробити їх союзниками і разом, об'єднавши зусилля, допомогти дитині адаптуватися в колективі та отримувати знання.
1. Педагогам було б корисно знати ознаки синдрому дефіциту уваги, адже це ключ до розуміння малечі. Вчителі мають орієнтуватися в особливостях сприймання, уваги, пам'яті гіперактивних дітей, щоб в якомога доступнішій формі організувати розумову діяльність.
2. Дитина з гіперактивністю повинна завжди бути «на виду». Краще, якщо основне місце сидіння в класі буде в центральному ряді, на першій парті або навпроти стола вчительки. Так педагог може максимально стримувати увагу дитини, а для дитини це можливість швидко звернутися за допомогою у разі виникнення труднощів.
3. Завдання, які надаються гіперактивній дитині мають свої особливості. Так, намагайтесь давати завдання які відповідають рівню знань дитини. Оскільки дуже легке чи дуже складне завдання - це привід для швидкого переключення уваги, яку і так тяжко втримати. Наступна особливість - на певний окремий відрізок часу давайте виконувати лише одне завдання, якомога чіткіше проговоривши умову і використовуючи якомога менше слів. І останнє, якщо завдання, яке треба виконати досить велике, допоможіть малечі розбити його на окремі частини і контролюйте виконання кожної.
4. Зведіть до мінімуму відволікаючі фактори навколо місця, де сидить дитина. Тут не повинно бути картин, годинника, дитячих наробок і т. д.
5. Режим дня і план заняття повинні бути якомога більше передбачуваним для дитини. Обов'язково організовуйте фізкультхвилинки, де є можливість порухатися і скинути напругу. Намагайтесь використовувати елементи гри і змагання під час занять.
6. Направляйте енергію гіперактивних дітей в корисне русло. Тобто давайте завдання, де можна проявити активність і після чого можна заслужити похвалу за це. Наприклад, роздати зошити чи картки, вимити дошку, намочити губку, полити квіти і т. д.
7. Створюйте ситуації, в яких гіперактивна дитина може стати експертом. Це дуже гарно вплине на формування самооцінки дитини та на сприймання її в класі. Адже зазвичай, в силу своїх особливостей, такі діти стають «крайніми» у всіляких конфліктних ситуаціях, а тому завжди отримують догани.
2. Дитина з гіперактивністю повинна завжди бути «на виду». Краще, якщо основне місце сидіння в класі буде в центральному ряді, на першій парті або навпроти стола вчительки. Так педагог може максимально стримувати увагу дитини, а для дитини це можливість швидко звернутися за допомогою у разі виникнення труднощів.
3. Завдання, які надаються гіперактивній дитині мають свої особливості. Так, намагайтесь давати завдання які відповідають рівню знань дитини. Оскільки дуже легке чи дуже складне завдання - це привід для швидкого переключення уваги, яку і так тяжко втримати. Наступна особливість - на певний окремий відрізок часу давайте виконувати лише одне завдання, якомога чіткіше проговоривши умову і використовуючи якомога менше слів. І останнє, якщо завдання, яке треба виконати досить велике, допоможіть малечі розбити його на окремі частини і контролюйте виконання кожної.
4. Зведіть до мінімуму відволікаючі фактори навколо місця, де сидить дитина. Тут не повинно бути картин, годинника, дитячих наробок і т. д.
5. Режим дня і план заняття повинні бути якомога більше передбачуваним для дитини. Обов'язково організовуйте фізкультхвилинки, де є можливість порухатися і скинути напругу. Намагайтесь використовувати елементи гри і змагання під час занять.
6. Направляйте енергію гіперактивних дітей в корисне русло. Тобто давайте завдання, де можна проявити активність і після чого можна заслужити похвалу за це. Наприклад, роздати зошити чи картки, вимити дошку, намочити губку, полити квіти і т. д.
7. Створюйте ситуації, в яких гіперактивна дитина може стати експертом. Це дуже гарно вплине на формування самооцінки дитини та на сприймання її в класі. Адже зазвичай, в силу своїх особливостей, такі діти стають «крайніми» у всіляких конфліктних ситуаціях, а тому завжди отримують догани.
8. І останнє, пам'ятайте, такі дисциплінарні міри, як покарання, смикання, окрики, погрози, принижування не покращать поведінку дитини. Швидше за все ви досягнете протилежного результату. Тому намагайтесь ігнорувати негативні моменти і заохочувати позитивні та частіше хвалити гіпердинамічних діток. Корекція їх поведінки зазвичай здійснюється за допомогою медикаментозних і психологічних корекційних програм.
ЗШ №33
Адреса: вул. Василя Порика 20, м.Вінниця, Україна тел. (0432)-51-15-57 e-mail sch33 at galaxy.vn.ua
Адреса: вул. Василя Порика 20, м.Вінниця, Україна тел. (0432)-51-15-57 e-mail sch33 at galaxy.vn.ua